Видатні земляки

Незвичайна людина - звичайний лікар

   

3 4

 

 

 

        Професіє! О, дай мені слова

        Дай силу - втішити, пізнати,

        розділити…(В Коротич)         

 

            Вічна і невмируща професія лікаря, цілителя, рятівника. Для героїні моєї розповіді робота лікаря була більше ніж робота. Це було високе покликання, це - особливе життя.

            Народилася Олександра Софронівна Загрудна на початку сімнадцятого року минулого століття в селі Мала Білозерка Василівського району, що у Запорізькій області. Зростала у багатодітній родині, де з дитячих літ привчали до праці .Допомагала батькам по- господарству, всьому навчилася рано, не цуралася ніякої роботи.

 

          Як і кожна молода людина мала  велике бажання навчатися і вимріяла стати лікарем. Але на початку тридцятих років довелося вступити на робфак  у Дніпропетровську., де тяжко працювала на будівництві нинішнього металургійного інституту. Приходилося дівчині виконувати непосильну чоловічу роботу та ще й напівголодною, бо ж роки були голодні і холодні, як кажуть. Та все витримала, все здолала Олександра і після закінчення робфаку вступила до Дніпропетровського медичного інституту, який закінчила з відзнакою у 1940 році.

           Здобувши професію лікаря поїхала працювати за призначенням у м. Амвросіївку Донецької області. А вже навесні наступного року молодого спеціаліста направили на курси  військово-польової хірургії до Харкова. Тут і застала її війна. Після скороченої програми навчання, отримавши фах військового хірурга, повернулася на попереднє місце роботи. Та почуття патріотизму переповнювали молодого військового спеціаліста, тож написавши рапорт до військкомату потрапила до діючої армії у евакогоспіталь. З ним вона пройшла фронтовими дорогами тисячі кілометрів: з України до Удмуртії і назад до Румунії у лавах наступальної армії.

2

           Польовий хірург повинен володіти особливим складом характеру, уважністю, терплячістю, спокоєм та добротою і водночас - твердістю, силою духу, здатністю швидко приймати рішення, мати велике почуття відповідальності. Всі ці якості були притаманні Олександрі Софронівні, а тому їй довіряли керівні пости: начальника офіцерського та хірургічного відділень.

          Під свистом куль, жертвуючи собою, вона  творила чудеса, проводячи складні хірургічні операції, яких на її рахунку більше тисячі. Сміливість і душевна доброта, бажання врятувати як можна більше солдатів та офіцерів – були сенсом її молодого життя. Десятки разів Олександрі доводилося ділитися своєю кров’ю, заради врятування життів військових, навіть тоді, коли власні сили покидали від постійної втоми та недосипання.  Часто отримувала слова щирої дяки від бійців, котрих   повернула до життя. У тяжких боях, рятуючи поранених, і сама отримала декілька поранень та контузій.

          Так вже судилося долею, що у госпіталі зустріла та врятувала на операційному столі свого майбутнього чоловіка, корінного решетилівця  Сергія Паньковича Соколика. Після закінчення війни разом з ним приїхала в Решетилівку, де й прожила майже шість десятків літ.

          Незвичайна людина - звичайний лікар, так говорили про О.С. Загрудну у колективі районної лікарні, де вона працювала все життя: завідуючою терапевтичним відділенням, районним терапевтом, ендокринологом і навіть дитячим лікарем. А ще - очолювала призовну медичну комісію при райвійськкоматі. Часу на відпочинок у лікаря ніколи  не було.  Годинами, а інколи і цілодобово могла простояти біля ліжка тяжкохворого, забуваючи про сон і власну родину. 

1

      - « Її очі, її обличчя були привітні, добрі і усміхнені; її слова-спокійні, тихі і впевнені » - так  згадує колишня пацієнтка  Валентина Ващенко-Перепелиця про свого рятівника.    

         Олександра Софронівна знала кожного свого пацієнта, до всіх знаходила підхід, бо ж була гарним психологом: вміла вислухати, проникнути в душу, заспокоїти, вселити віру і надію на одужання. Саме про таких древній вчений Авіценна писав: « Лікар повинен мати очі сокола, руки дівчини, мудрість змії і серце лева».

         О.С. Загрудна  за роки своєї роботи мала справжнє визнання і шану серед вищого керівництва. Неодноразово її запрошували на роботу до клінік Харкова та Києва. Та любов до решетилівського краю, його людей, які стали для неї рідними і дорогими, була сильнішою від  кар’єри.

4

         Ветеран Великої вітчизняної війни,підполковник медичної служби О.С. Загрудна за бойові заслуги нагороджена орденами Вітчизняної війни та Богдана Хмельницького. Її груди прикрашали ордени та медалі і за велику лікарську справу, якій вона служила самовіддано і професійно. Не зашкодь-було головним правилом в її роботі. Все життя жінка прожила з клятвою Гіппократа в душі і серці.   

         Є люди, імена яких не забуваються. Серед таких і вона - Народний лікар - Олександра Софронівна Загрудна , яка відійшла  за межу вічності 31 грудня 2002 року. Та її і понині  згадують решетилівці, вона живе в пам’яті людській.



Додати коментар


Захисний код
Оновити

Оголошення

Фото-відео, Фотошоп. і т.д. Друк документів.

Послуги: ремонт, інтер’єр, перевезення
noimage

Комп`ютерні послуги. Незначний ремонт.

Послуги: ремонт, інтер’єр, перевезення
noimage

Оцифровування старих відеокасет.

Радіо-теле-обладнання: продам, куплю
noimage